?

Log in

No account? Create an account

Настя · Байдаченко


Шарль Орлеанський. частина 1

Recent Entries · Archive · Friends · Profile

* * *

Ім`я Шарля Орлеанського нажаль маловідомо чи невідомо широкому загалу пострадянської публіки. У Великій Радянській Енциклопедії для останнього представника лицарської поезії відведено ледве два рядки, а трьохтомна “Історія Франції” згадує Шарля Орлеанського лише мимохідь поруч з Франсуа Війоном. Навіть самі французи рідко можуть повідомити багато про свого славетного поета.

Шарль Орлеанський (в синьому )

    Для широкого загалу поезія XV століття та поезія Середньовіччя взагалі сприймається дуже важко. І річ тут не у хибах перекладу (яких доречі важко уникнути), а в унікальності світогляду людини середніх віків, його преклонінням насамперед перед формою, намаганням заховати власну особистість – усім тим, що важко осягнути і усвідомити людині сучасності. Тому, якщо читати поверхово, без усвідомлення епохи, вірші здадуться грайливою сумішшю символів та дещо банальних (на наш сучасний погляд) констатацій.  Навіть самою формою, ідолом поетів Середньовіччя, можна насолодитися лише добре володіючи мовою оригіналу. Але зрозумівши добу, відчувши її світогляд, ми разом із тим  побачимо усе багатство середньовічної поезії.

    Шарль Орлеанський мав дивну долю: онук одного французького короля, батько іншого. Попри дитинство у розкошах і багатстві, кращі свої роки він прожив в англійському полоні, але саме в ці роки він ствердився як поет. Усебічно освічений він писав французькою, англійською та латиною, як людина Ренесансу, але понад усе ставив форму, як поет Середньовіччя. І хоча він відомий насамперед завдяки французькій придворній ліриці, деякі його англійські вірші (яких понад 200, небагато із французькими еквівалентами) не полишені шарму та елеґантності. Людина надзвичайно побожна і водночас "le plus grand des amoureux" свого часу, хоча досі ніхто не може назвати його кохану чи коханок.

   

Шарль Орлеанський залищився в пам`яті людей останнім представником середньовічної лицарської поезії. Він був принцем поетів і поетом принців, як казали у XV столітті.

 Золоті роки. 1394-1407.

Батьків не обирають. Коли 24 листопада 1394 року в палаці Сен-Поль у родині герцога Луї Орлеанського народилась четверта дитина, немовля охрестили Шарлем на честь брата батька, короля Франції Шарля VI.

 Батько Шарля, Луї Орлеанський (1372-1407), був чи не найпривабливішим чоловіком свого часу (йому навіть приписували роман з його ятрівкою королевою Франції Ізабо Баварською), добре освіченим (він навіть пробував писати вірші), вишуканим і красномовним, до того щедрим меценатом, і з певністю можна сказати, що не зважаючи на свою епоху являв собою тип “ренесансного принца”.

Луї Орлеанський

Що і не дивно, адже його дружиною була його кузина Валентина Вісконті (1366-1408), дочка герцога Міланського, яка народилась серед розкошів італійського Відродження, та спричинила певні “італійські” впливи на французький королівський двір. Валентина грала на арфі, писала вірші, полюбляла їзду верхи та була власницею чи не найбільшої бібліотеки тодішньої Франції (звичайно не беручи до уваги зібрання покійного Шарля V, яке являло собою ядро майбутньої Національної Бібліотеки Франції), до того ж герцогиня мала срібну астролябію, що засвідчує її зацікавленість у точних науках. І як казали її сучасники “була надто вродливою дамою”. Ламаючи середньовічні стереотипи, вона була близькою з власними дітьми (з десяти дітей лише четверо пережили батьків), у той час як Луї був більш віддаленим і намагався виховати у синів амбітність, гарний смак, щедрість та вправність. Тож і недивно що Шарль з дитинства мав хист до мистецтв.

Валентина Вісконті, дочка герцога Міланського, герцогиня Орлеанська

    Повернімося до маленького Шарля. Свої дитячі роки він провів у розкішних замках його батька на Луарі. Зберіглися відомості інвентаризації 1403 року, яка дає точне уявлення про дитячі покої Шарля. Читаємо: “Зелена кімната, зі стелею вигаптованою шовковими та золотими  янголами, на стінах пастухи та пастушки їдять горіхи та вишні. Кімната золотого шовку, на якому вигаптувані діти на річці та небо повне птахів. Друга зелена кімната з ручним гаптуванням показує лицаря та даму, що грають в шахи в павільйоні. На підлозі ковдра з вишневим деревом, дама збирає вишні у золотий кошик…”. Іншу згадку про дитинство Шарля знаходимо у де Лаборда (De Laborde), у 1401 мати подарувала Шарлю та його молодшому брату Філіппу книжки, прикрашені золотом, лазуром та пурпуром, вкритих обкладинками з кордовської шкіри. Поруч згадується придворний штат герцога Орлеанського: 60 різних лікарів та хірургів, 39 художників та мініатюристів, 8 майстрів по склу, 16 писців, 17 скульпторів та каменярів, 60 архітекторів, 113 золотих справ майстрів, емальщиків та гравюрувальників, 20 продавців книжок та палітурників, 98 міністрелів, музикантів та блазнів, 19 співаків, 16 гаптувальників, 26 дурнів та карликів. Яскрава картина розкошів та марнотраства, якщо згадати політичну ситуацію у Франції. Влітку 1392 король Шарль божеволіє, полишаючи зубожіле королівство на милість реґентів, і кожен з них тягне з казни стільки, скільки може. У королівства три кари: політична нестабільність, голод та хвороби. Луї Орлеанський гризеться з наймогутнішим з дядьків короля Філіппом Бурґундським. Неврожайні роки стрімко збільшують смертність, яка вже і так висока через епілепсію, лепру, етизію, чуму та сифіліс. Звичайно у своїх бідах народ звинувачує тих, хто розкошує. А чи є у Франції людина марнотратніша за герцога Орлеанського?

   Дев`яти років ШарльОрлеанський вже джура (згадаємо що класичне лицарське виховання приписує слугувати пажем аж до 14 років) і має ескорт з капеланом та вчителем, а дванадцяти років його дядько ШарльVI  призначає йому пансіон 12000 золотих ліврів. Вже дитиною він бачить найосвіченіших людей Франції при дворі свого батька (варто згадати хоча б Христину Пізанську).


Христина Пізанська дарує свій твір Луї Орлеанському

І майже всі ці освічені люди пробували себе у віршуванні. Звичайно  Шарль вчив прекрасні зразки віршування метрдотеля його батька Есташа Дешапа (Eustache Deschamps). У Монстреле (Monstrelet) читаємо, що Шарль Орлеанський був дуже освіченою людиною. І ми не сумніваємось у цьому, адже латині його вчив Ніколя Ґарбе  (Nicole Garbet), бакалавр теології та секретар його батька. Він міг годинами працювати з латинськими текстами, та писати балади та рондо не гірше від самого Есташа Дешапа. Він бачив божевільного короля, який місяцями не хотів знімати брудний одяг, бачив п`яного імператора, який не міг втримати руку від кубка з вином. Він розмовляв з вуличними фіглярами та музиками, і з легковажними дворянами, які допомагали його батьку тринькати доходи Франції та бачив пишні учти і голодний Париж. Але він був абсолютно не готовий до труднощів власного життя.


Ізабо Баварська, королева Франції. Шарль VI, король Франції, дядько Шарля Орлеанського.

    Майже у дванадцять батько одружує Шарля із його кузиною, дочкою короля Шарля VI  Ізабеллою (вдовою англійського короля РічардаІІ)  . Церемонія вінчання відбулася 29 червня 1406 у Комп`єні і мала на меті здивувати сучасників. Луї Орлеанський одягнув опелянд, прикрашений 795 перлинами, зібраними саме з цієї оказії. Кажуть, сімнадцятирічна наречена ридма ридала, бо в неї забрали королівський титул та дали за чоловіка аж надто юного хлопця. Не зважаючи на це шлюб був вдалим, але Ізабелла померла три роки потому, народивши Шарлю у вересні 1409 дочку Жанну.

    1407. Ми змушені знов повернутися до історії. Старий герцог Бурґундський Філіпп помер, а його наступник Жан Безстрашний відверто ворогує з Луї Орлеанським за вплив у королівській раді та періодичне реґенство (адже король Шарль страждає від нападів шизофренії під час яких поводиться досить агресивно).


Жан Бургундський.                    Жан Беррійський

Справи йдуть до громадянської війни, суперники збирають війська у своїх володіннях. Герцогу Беррійському ледве вдалося примирити своїх войовничих племінників. Восени 1407 року в Парижі герцоги в присутності королеви прилюдно помирились, причастились однією облаткою, обмінялись золотими ланцюжками зі своїми ініциалами та заприсяглися у довічній дружбі. Герцог Орлеанський запросив свого кузена на знак дружби переночувати в його палаці. Принаймні зовні примирення принців було повним, проте...Вночі 23 листопада 1407 року на перехресті вулиць Барбетт та Старої Храмової на герцога Орлеанського було влаштовано засідку. Коли герцог Луї повертався від королеви, загін у двадцять чоловік напав на нього. Герцогу Орлеанському відрубили руку, рознесли голову та покинули чорний від крові труп на камінні бруківки.


Луї Орлеанський перед смертю (повторює зображення в Селестинському монастирі). Поховання герцога Орлеанського.

Увесь Париж був обурений підступним вбивством. Герцогиня Орлеанська в жалобі впала на коліна перед королем і благала правосуддя, поруч з нею стояли три її сини, одягнуті у чорне. Король Шарль вражений горем своєї кузини наказав почати розслідування. А тим часом герцога Орлеанського, розкромсаного так сильно, що не можна було зняти смертної маски, було поховано в паризькому монастирі целестинців, за труною йшов ридаючи … герцог Бурґундський. Королівські слідчі часу не гаяли, тому дуже скоро усім стало відомо, що Луї Орлеанського було підступно вбито за наказом його кузена.  Жан Бурґундський втік до Фландрії, спалюючи за собою мости.  Король обіцяв правосуддя, але Жан Бурґундський досі наймогутніший з васалів, і жодна людина у Франції не владна і не має щирого наміру (окрім Валентини Вісконті) стратити його.

    Золоті роки скінчилися. Хлопець, якому ледь виповнилося тринадцять стає герцогом Орлеанським. 

Current Mood:
melancholy melancholy
* * *