?

Log in

No account? Create an account

Настя · Байдаченко


Гальшка Острозька. Історія з ілюстраціями.

Recent Entries · Archive · Friends · Profile

* * *

© Настя Байдаченко

Гальшка Острозька

(1539-1582)

Лицарський турнір  у Кракові на честь заручин королівни Ізабелли Ягеллонки не віщував лиха - прекрасні дами, виряджені в оксамити і хутра, гонорова верхівка  польської шляхти, русинські пани й угорці, підданці нареченого королівни, легка утома й неприхована нудьга на трибунах. Утім, коли польський спадкоємець престолу Сигізмунд-Август забажав схрестити списи із найзнатнішим та найбагатшим православним шляхтичем Іллею Острозьким, гості помітно пожвавішали. Двобій закінчився трагічно - молодий український шляхтич упав із коня, що мало смертельні наслідки - хвороба звела його в могилу за якісь півроку. Утім, дехто при дворі стверджував, що смерті князя чимало посприяла його дружина, прекрасна Беата Костелецька, як шепотіли, позашлюбна дочка короля. Ілля Острозький помер  у вівторок 19 серпня 1539 року  в Острозі, рівнесенько за  три місяці  19 листопада княгиня Беата народила дочку, яку охрестили Ельжбетой. Це й була знана Гальшка Острозька.

Беата Костелецька, мати Гальшки

           

Скільки Гальшка себе пам'ятала, її невгамовна мати позивалася із дівером за спадщину. А було за що! Князі Острозькі були найбагатшими православними магнатами, володіли величезними територіями на Волині. Острог, Дубни, Чуднів, Сатіїв,  Красилів, Гольшани - це лише дещиця царства Острозьких. А за законами Речі Посполитої дочка успадковувала все майно батька. Зрозуміло, що Острозькі й не думали добровільно віддавати половину так важко зібраних докупи земель католичці Беаті, а вже втратити опіку над маленькою Гальшкою та право видати її заміж і поготів. Княгиня Беата часу даремно не гаяла, тільки-но овдовівши, на чималому строку вагітності вона поквапилася до королівського двору в Краків і просила захисту у свого батька, короля Сигізмунда Старого.  Наступні суди мало що вирішили, сторони або їх ігнорували, або рішення фактично нічого не міняли в розподілі спадщини.

            Про дитинство і юність Гальшки відомо мало, треба думати, вона отримала стандартну жіночу освіту - уміла читати, писати, вивчала Святе Письмо й напевно крім русинської  говорила польською мовою. До 1551 року Сигізмунд-Август був украй стурбований тим, щоб Беата не видала заміж дочки, найбагатшої нареченої Речі Посполитої, за небажану йому людину.  На Віленському сеймі було навіть ухвалене спеціальне положення, за яким питання про заміжжя дівчат-сиріт повинно було вирішуватися їх найближчими родичами, у коло яких попадали й Острозькі, і польський королівський дім. Беата, що  старанно сватала  юну дочку за Мартина Зборовського, сина калішського воєводи, змушена була поки забути свої матримоніальні задуми. А в той же час до занадто юної й занадто багатої дівчини  встигли посвататися  і невгамовний засновник Запорізької Січі Дмитро Вишневецький, і статечний подільський воєвода Микола Мелецький, і шибайголова Дмитро Сангушко, і завзятий лютеранин Андрій Гурка, і багатий князь Ян Зенбицький. Уже чотирнадцяти років Гальшка прославилася своєю красою, сучасники улесливо називали її найпрекраснішою панною Європи. Утім, немає доказів, здатних спростувати або підтвердити ці свідчення - до нас не дійшло жодного сучасного портрета Гальшки. Зображення князівни  на полотні Яна Матейка «Сказання Скарги» і незліченні портрети Гальшки, виставлені в Острозькій Академії, імовірно написані під враженням портрета її матері, Беати Костелецької - Гальшку зображують темноокою брюнеткою часто одягненою в костюм чужої епохи.  


Сказання Скарги (Гальшка у верхньому ряду, спирається на руку)

            Тим часом сімейним станом своєї племінниці зацікавився сам князь Острозький, він наполегливо пропонував кандидатуру старости канівського й черкаського Дмитра Сангушка. Батько Дмитра, Федір Сангушко, був відповідно до заповіту покійного князя Іллі, одним із опікунів Беати та Гальшки. Але зарозуміла княгиня й не думала дослухатися порад свого  дівера. Тоді князь Острозький і Сангушко вирішили домогтися шлюбу з Гальшкою, усупереч волі її матері...

            На початку вересня 1553 року князь Острозький і Дмитро Сангушко прибули в Острог, де жила вдова Беата із дочкою. За легендою Дмитро Сангушко, уражений  красою дівчини, нестямно в неї закохався. Незважаючи на боязкі спроби варти не пустити непроханих гостей у замок,  за лічені хвилини Острог фактично без бою й жертв захопили солдати князя Острозького, а сам князь ще раз наполіг на шлюбі Гальшки й Сангушка. Княгиня Беата законно заперечувала, мовляв, вона не має права видати дочку заміж без згоди короля. Проте її згода не була обов'язковою, княгиню замкнули в дальньому покої, а вихована в католицтві Гальшка опинилася перед православним священиком. Перелякана чотирнадцятилітня дівчинка й слова не могла вимовити, говорять, що згода на вінчання довелося висловити замість неї князеві Острозькому.


Василь-Костянтин Острозький, дядько Гальшки

            Ображена Беата поквапилася відіслати джуру  до короля зі скаргою на сваволю дівера й Дмитра Сангушка. Сигізмунд-Август, що вже мав плани щодо шлюбу своєї племінниці, зреагував миттєво, він наказав князеві Сангушку негайно полишити Острог, а панну зоставити при матері, поквапившись нагадати, що князь кинув прикордонні замки без королівського дозволу, що було порушенням присяги. Узимку 1553-54 відбувся суд, на який сторони за звичкою не з'явилися.  Захисники Сангушка говорили про попередню обіцянку Беати видати дочку за князя й про те, що щиро закоханий князь відмовлявся від усіх земель Гальшки. Але суд під контролем Сигізмунда-Августа виніс суворе рішення - князя Сангушка стратити, а Гальшку повернути матері - такі універсали було надіслано по всіх містах, замках і монастирях, щоб якомога швидше піймати князя.

            Ледь довідавшись про судовий вирок, Сангушко вирішив сховатися в Рудницях, у Чехії. Він переодяг Гальшку в чоловічий костюм. Таким чином, з одним возом і декількома самими вірними слугами Сангушко перетнув кордон Речі Посполитої. Але навздогін  вже відправили калішського воєводу Мартина Зборовського із синами, братів княгині Беати  й буського старосту Лукаша Гурку. Старий Зборовський, ймовірно уявляючи Гальшку дружиною одного зі своїх численних синів, забув про утому.

 Успіху домоглися лише Зборовські, котрі наздогнали Сангушка  першими в  чеському містечку Лісса в останній день січня 1554 року. У містечку святкували весілля, і князь Сангушко був на нього запрошений. Ледь стримуючи лють, Збровський привіз війта із сусіднього міста, повідомивши, що Сангушко - злочинець, що вкрав величезні скарби. Місцевий староста ухвалив заарештувати князя й посадити у в'язницю, заборонивши застосовувати проти Сангушка силу. Зборовські й люди війта увірвалися до будинку і зненацька напали на беззбройного Дмитра; потім жорстоко побитого, закривавленого князя закували в кайдани й посадили у в’язницю. На початку лютого невгамовним Зборовським удалося вивезти Сангушка в Яромєж, його замкнули в стайні під наглядом татар воєводи калішського, а наступною ніччю вбили. Ранком, коли місцеві жителі хотіли поховати князя, Зборовський  наказав своїм людям витягти тіло із труни й кинути на гноївню. Тільки за чотири дні князя вдалося поховати в костьолі святого Миколи, а  на його надгробку було зроблено два написи чеською й латиною: «Тут лежить князь Дмитро Сангушко, староста черкаський і канівський, із роду великих князів Литовських, котрого  замордував й убив підлий чоловік Мартин Зборовський, не маючи на те жодних причин».  Перелякана й безмовна Гальшка опинилася під „опікою” вбивць свого чоловіка, які готові були перебити один одного за право стати її новим чоловіком й одержати її землі. Тільки за кілька днів Костелецькі, брати Беати, забрали  племінницю й повернули її матері. Сигізмунд-Август ще раз  нагадав княгині про заборону видавати дочку заміж без його згоди, незабаром запропонувавши кандидатуру лютеранина Лукаша Гурки, свого вірного воєводи, схвалену і князем Острозьким. Але княгиня Беата не піддавалася на умовляння короля. Навесні 1555 у Варшаву, де тримала двір королева-вдовиця Бона Сфорца, прибув сам Лукаш Гурка, викликаний королівським листом.  Так і не одержавши згоди Беати, король наважився на брехню - княгині наказали прийти до короля, з її пальця силоміць зняли перстень і передали його юній князівні Гальшці, сказавши, що мати дала згоду на її шлюб. Тоді Гальшка відповіла: «І я погоджуся, якщо матінка дозволили, але коли справа не така, як мені сказали, то я вчиню за волею матері». І всі присутні підтвердили, що стара княгиня дозволила, а інакше й бути не може. Єпископ Познанський, цього разу католик, обвінчав Гальшку й Лукаша Гурку в присутності короля.

            Норовлива Беата шлюбу не визнала, тому що він відбувся невільно,  й попросила захисту королеви Бони, не дозволивши Лукашу вивезти дружину з Варшави. Після від'їзду королеви на батьківщину в Італію, Беата з дочкою втратили могутню заступницю, але все-таки продовжували чинити опір. Гальшка писала своєму чоловіку: «Я вже скоріше віку собі вкорочу, ніж  пана за чоловіка визнаю».

Королева Бона Сфорца

На початку 1557 Беаті й Гальшці вдалося залишити Варшаву й утекти до Львова, де вони знайшли притулок у монастирі домініканців. Король Сигізмунд-Август, утомлений марними угодами і постійними погрозами, наказав старості Львівському  відібрати Гальшку в матері й віддати Гурці, її законному чоловіку. Староста поспішив у домініканський монастир, досить дипломатично намагаючись  умовити  Беату видати князівну, на що та відповіла, що скоріше вб'є себе й Гальшку, ніж віддасть дочку в неволю до  Гурки. Та й сама Гальшка тепер була сповнена рішучості як ніколи раніше. Вона, вічний пішак у чужих політичних іграх і підкупах союзників, незмінно покірна волі матері, відчула в собі невідому раніше силу, силу закоханої жінки, силу своєї розквітлої краси, силу власних бажань. Гальшка закохана в князя Слуцького Симеона. Князя православного, до того ж родича князя Острозького. І в домініканський монастир, підготовлений до облоги (надіслані королем війська ось-ось будуть у Львові) у лахміттях жебрака приводять князя Слуцького. Там і відбувається вінчання. І у свої дев'ятнадцять років Гальшка вперше почувається щасливою. 15 березня 1559 Беаті приносять універсал короля із наказом відібрати Гальшку силою, княгиня відповідає, що її дочка вже заміжня за князем Слуцьким. Проте її аргументи не мали сили, львівський староста наказав відвести воду від монастиря домініканців   - Беата віддала дочку старості, а той передав її Лукашу Гурці.

Стара княгиня не полишила боротьби, вона поквапилася переписати всі свої землі й володіння Гальшки на князя Слуцького, визнаючи його своїм зятем. Гурка під конвоєм відвіз свою молоду дружину в Малопольщу, у Шамотульський замок. Крім жагучого бажання нарешті здобути незліченні багатства Гальшки, Гурка мав до неї почуття на грані садизму й хворобливих ревнощів. Він замикав дружину у вежі замка, намагаючись примусити до подружнього життя, але волю Гальшки неможливо було зломити. Тоді Гурка зрозумів, що вся завзятість його дружини тримається лише на коханні до князя Слуцького й живиться непевною надією бути нарешті звільненою. У гніві й люті Лукаш Гурка залишив Шамотули, прихопивши із собою великий загін жовнірів. Вони повернулися дощовою ніччю, Гурка в скаженій несамовитості  увірвався до ліжниці дружини. Перелякана  нічним вторгненням  Гальшка  підвелася з ліжка й спробувала вигнати чоловіка. Тоді він, божевільно зареговавши, витягнув з-під кунтуша відрубану руку й кинув її під ноги Гальшці. Вона скам'яніла, наче побачила змію. Гальшка впізнала цю руку, руку з вінчальним перснем, що сама надягла на палець князеві Слуцькому...

Після був лише застигле сумне видовище, що відкривалося з єдиного віконця Шамотульської вежі, Гальшка втратила цікавість до всього на світі. Княгиня Беата як і раніше, позивалася за землі дочки й намагалася її звільнити, та й сам Гурка за пристойні відступні був готовий позбутися норовливої дружини. Але саме перед судом Беата, що сподівалася знайти могутнього захисника, вийшла заміж на молодого джиґуна Ольбрахта Ласького, котрий, одержавши землі старої дружини, учинив за прикладом  Лукаша Гурки - замкнув Беату в далекому замку Кєжмарк, в Угорщині. Утративши останню захисницю, Гальшка прожила в Шамотульській вежі близько чотирнадцяти років, чотирнадцять років пекла за примхою її чоловіка. Осліплений ревнощами Гурка наказав надягти на обличчя дружини маску, щоб ніхто не міг милуватися її красою. Із вежі вона могла робити тільки одну прогулянку - підземним коридором  у костьол, де в маленькій ніші, за густим мереживом  ґрат могла прослухати месу. Із байдужого заціпеніння, що давно стало способом самозахисту, їй допомогли вирватися  книги, що якимсь дивом залишилися в замку цього варвара, завзятого лютеранина. У книгах Гальшка знаходила волю, якою була позбавлена, волю від ґрат на вузькому віконці, від навіженого старого ревнивця, від смутку пагорбів, порослих бур'янами, навколо замка. Коли в Шамотули повертався Лукаш Гурка, Гальшка квапливо ховала книги, бо боялася, що довідавшись про її захоплення, чоловік позбавить її єдиної радості.

            У лютому 1573 воєвода познанський Лукаш Гурка помер, а його дружина Гальшка нарешті повернула собі волю. Князь Острозький поквапився відправити за нею сина, Януша, і Гальшка прибула в родовий Острог. Її оточили зворушливим піклуванням, але заміжжя із Гуркой обернулося для Гальшки важкою пригніченістю, якої вона так і не позбулася. Спочатку Гальшка передала управління всіма своїми маєтками дядькові, князеві Острозькому, а заповіті 1579 вона віддавала все своє майно двоюрідним братам, синам князя. Але найголовнішим її внеском, значення якого тоді ніхто розумів, були кілька рядків у заповіті, де Гальшка Острозька обіцяла величезну на ті часи суму в шість тисяч кіп литовських грошей на розвиток шпиталю й православної академії, що планував відкрити  в Острозі  її дядько. Знаменита Острозька Академія з'явилася волею і коштом Гальшки, що змучена чотирнадцятилітнім ув’язненням знайшла волю в книгах, а силу в науках.

Януш Острозький, кузен Гальшки, що забирав її з Шамотул

            Імовірно наприкінці життя, Гальшка прийняла православ’я, про це свідчать дарунки православним храмам і монастирям.  Гальшка Острозька померла в грудні 1582 року, залишивши після себе Острозьку Академію й похмуру легенду про своє неймовірне життя.   

            …Кажуть, що коли молодий місяць виходить з-за хмар, і місячне світло м'яко падає на страшні стіни Шамотульського замка, біля однієї з веж з'являється  жіноча фігура в чорному, і досі оплакує своє нещасне кохання...



Current Mood:
creative
* * *